Людина існує у багатозначних вимірах як маніфестації прояву існування, так і сприйняття явлень буттєвості. Унеможливлення збагнути повноту поставання власної присутності призводить до розгортання лише натяків-констатацій дійсного, що обумовлені гранями смислової осяжності.

Людина сприймає та являє «ніч свідомості», адже це рефлексивна даність відсутності ґрунтовної збагненності того, що уможливлене з якихось «ланцюгів причин», які створюють лише видимість осібності дійсного звершення. Є певна даність імовірної інтерпретації та її підстав для уможливлення осягання варіацій розуміння людини, яка з позицій мінливості вражень про неї, залежно від розмаїтих причин і чинників свого «Я»влення, звершує лише черговий контекст змін сприйняття тривання з огляду на всілякі його призми спричинення. 

Втім існує трансцендентальна перспектива зорієнтування буттєвих устремлінь, що має вимір прагнення до взірцевих зразків становлення відношень стосовно усіляких обставин особистого існування. 

Відсутність причин відповідного моменту тривання для створення умов принципових критеріальних орієнтацій уможливлює поверхневе ставлення до збагненності дійсного. Буттєвість звершується в багатомірних покровах понятійної актуалізації екзистенційної царини особистісної часово-просторової перспективи поставання та унеможливлення, з огляду на певні чинники, «Я»-«ви» розгортання тих чи інших вимірів життєвого потенціалу («Я»-момент рефлексії, «ви»-фрагмент сприйняття маніфестації розмаїття даностей). 

Відання утаємничення найбільш важливих ґрунтовностей самосвідомого, переживання й утворення векторів його конструктивних значимостей спричиняє вплив для констатації руху в напрямку вершин самодослідження призм осягання вольової спроможності поставання творчої оригінальності особистісної «Я»-«ви». 
Прагнення освоєння конструктивних засобів упорядкування світоглядної царини сприйняття буттєвості дає змогу ґенези, зокрема, понятійних основ осмислення дійсного, щодо яких відбувається застосування принципових засад самосвідчення у всіляких його проявах. 

Здатність причетності до найвищих релігійних, філософських, у цілому психологічних, екзистенційного обумовлення інтенцій усвідомлення реальності відкриває нагоду призводити людину до пошуку і виміру віднайдення Вседосконалої Первопричини творіння, Її прихованого замислу відносно царини того чи іншого існування. Тож постає остаточний та безумовний чинник будь-яких трансцендентальних інтуїцій осягнення та сприйняття прояву певного тривання.

 

Невідома людина, прагнучи істини, знаходить велику Тайну натяку «Я»-«ви», яка помітна лише в межах часово-просторового «люстра» «озера «берегів буттєвості».