автор невідомий
КІМНАТА ВІД НЕБА
п'єса-мініатюра з трьох дій
ДІЄВІ ОСОБИ:
Мати
Дівчинка
Бабуся
Хлопець
Чоловік
Дідусь
Лікар
Божевільний
КОСТЮМИ
Увазі акторів
Мати, вдягнена у сіре плаття з невиразним візерунком.
Дівчинка, одягнена в синю сукню та рожеву кофтинку.
Бабуся, у сірій спідниці та рожевій кофтинці.
Хлопець, в чорних брюках і синій сорочці.
Чоловік, у камуфляжному вбранні.
Дідусь, в сірих брюках і синьому светрі.
Лікар, у чорних брюках, синій сорочці та білому халаті.
Божевільний, одягнений в піжаму.
Дія перша.
Підвальна кімната із білими стінами, стільцями поряд, освітлена плафоном та невеликим віконцем, де видніється небесна зоряна пітьма. Присутні сидять на стільцях. Під час промов кожен актор піднімається і говорить, потім знову сідає. Певний час флейта грає печальну мелодію.
Потім співає хор:
Довкола стіни, як примари розуміння
Свідчать можливі для здогадів світи.
Лише віконце зрить Небес проміння,
Щоб сходами думок до висоти дійти.
Ще часу зорі у пітьмі нам знову сяють,
Аж доки сонця стане вічності той день,
Де таїну святинь душі людей пізнають,
Здійсниться велич смислів зі знамень…
Під час продовження дії знов грає флейта сумну мелодію.
Мати. Буттєвості миттєвості яви мов просять: лише добром живи. Хоча багато всюди є спокус. Про них попереджав Господь наш Іісус. Існують колючки троянд болючі, провалля, де стежини аж на кручі. Важко долати знову спеку зі страстей та завше ждати часу змін вістей. А нині ми зібрались, де ці стіни засвідчують за ними про підміни. Бо ж не відомо, як, хто і де постали, хоч ніби щось про них так наче взнали.
Чоловік. Зустрітись мав нагоду зі свавіллями волінь, гіркими враженнями здійснення умінь. Тепер знаходжусь поряд з вами тут, мов убезпечений од певних явищ скрут. Іще душа моя сумує і страждає, тому що зло на світі теж буває. Прикра понівечила впливів певних доля взірцеві смисли дум квітучих поля. Тепер не знаю, як мені з тим жити. Але є прагнення лиш благо скрізь творити. Воно цілити здатне мої рани, зорями сяяти у тьмі нічній теж дане.
Хлопець. Мені дорослий світ ще не відомий. Він лиш у іграх натяком знайомий. За це дитинство завше вдячність вся батькам. Що нині не збагнув, те скаже час рокам.
Дівчинка. Живу теж там, да казка із ляльок. Мама від книг розказує урок. Чари повсюди, фея і лицар та чаклун, принцеса і жебрак, старий чернець-відун: дивом прекрасним все усюди оповито, дорослими оце мені тепер відкрито.
Дідусь. Прожив літа, як тільки знав і зміг. А вже зима стареча змістів, сніг. Та хоч усе є суєта, томління духу, є і важливий смисл усюди дій та руху. Він визначає вічних тіней зміни і проникає за просторові часу стіни. А Сущий, Незбагненний наш Господь буття, Творець дарує від потойбічності душам із тайн благих вінець. Аж доки ще існую в цьому світі, важливі завше всі наявні миті. Моя прослава буде знову Бога, без Нього не досягну навіть порога.
Бабуся. Минуле так бентежить помилками, то втратами, теж змінами, дарами. Щось не вдалося, інше існує поміж нами, осмислене і стверджене думками. Не знаю, як, хто, чому лиш так живе, якою річкою човном кудись пливе. Собі аби хоч трохи дати раду, у помислах, чуттях сягнути ладу. Вони бентежать, водять міражами, від того сприйняття вершиться, драми. Най Бог спасе нас од лиха та хранить, допоки ще життя не обірвалась нить.
Лікар. Жаль, панацеї од бід усіх немає. Хтось ще набув, то знову щось втрачає. Повсюди та чи інша прикрість, біль, а крам земний весь часу точить міль. Жертовна велич від людей, щоб непомітністю ставати. А про безпеку міцні до вікон свідчать ґрати. Здоров’я так відносне і умовне. Десь є напівпусте, а інше — на пів повне.
Божевільний. Напевно, мені ліпше вже мовчати, щоб кволий розум хтось не зміг пізнати. Мислі збагнуть є здатність певна тиші, знов мовлене вже інший в словах своїх облишив.
(Кінець першої дії).
Дія друга.
Та сама кімната з однаковим начинням.
Тихо грає флейта печальний мотив під час тривання дії.
Чоловік. Збагнути виміри в буттєвості, світи є змога лиш свої, щоб там зрости. Одвічно знов снують примарами питання, бентежать розум здатністю пізнання.
Мати. Щось відбувається. Із ким та де, чому? Значень уривки і тлумачення подій. Існуюче свідомістю сприйму. Але не знаю правд про досвід свій.
Хлопець. Життя малечі творене, де віра існує сенсу наче істини вся міра.
Бабуся. Чудо яви малого у великому. Інше, своє тайн дійсне знати нікому.
Дідусь. З простих складне частин. Завершення засвідчує почин.
Дівчинка. Од цих думок дорослих втома. Краще мені, де діти, бути вдома.
Лікар. Є точні дані від абстракцій аксіоми. Крапки там знань, де ставлять знову коми.
Божевільний. Напевно, мені ліпше вже мовчати, щоб кволий розум хтось не зміг пізнати. Мислі збагнуть є здатність певна тиші, знов мовлене вже інший в словах своїх облишив.
(Кінець другої дії).
Дія третя.
Та сама кімната. На стільцях сидять лише двоє акторів, інші відсутні.
Деякий час флейта грає печальну мелодію.
Лікар. Втомився. Ніч. З кімнати час іти: як день появиться, тоді щоб все знайти.
Божевільний. Ніч свідчить про існуюче у день. Залишуся біля вікна кімнати, неба помітності знамень (постаті акторів спрямовують погляд у вікно, залишаючись на своїх місцях, знов грає флейта сумну мелодію).
ЗАВІСА